Протягом усієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити красивими всі необхідні йому речі – одяг, житло, посуд, знаряддя виробництва. У стародавньому світі, коли виробництво предметів споживання було справою виключно ручної праці, ремесло та мистецтво становили єдине поняття. Ремісник поєднував у своєму обличчі одночасно і художника, і техніка, і винахідника. 

Ремісниче виробництво, будучи у ті далекі часи основним видом виробництва, проіснувало без особливих змін до кінця середньовіччя. Поєднання краси з утилітарними якостями протягом багатьох століть залишалося основною властивістю будь-якого ремесла. Коли на зміну ремісничому виробництву прийшло виробництво машинне, єдність краси та користі порушилася. З огляду на особливості та складності нової машинної техніки вироби стали втрачати свої естетичні якості, які вже здавались не лише необов'язковими, а й навіть зайвими. Вважалося навіть, що поєднання гарного з корисним суперечить суті машинного виробництва. Щоправда, деякий час багатьом речам, особливо побутового призначення, ще намагалися за традицією надавати якісь "художні" якості, але все ж таки це було далеко від тієї своєрідної гармонії краси та користі, яка відрізняла вироби ремісників. Будь-який промисловий виріб має свою історію, для нього характерна певна еволюція зовнішньої форми, і ми можемо простежити, які фактори і як впливали на зміну форми, конструкцію та інші властивості тієї чи іншої речі. Візьмемо, наприклад, такі сучасні промислові вироби, як електрична праска, швейна машина, пральна машина, магнітофон, автомобіль і т. п. Ці речі мають різний "вік", але кожна з них зазнала вельми значних метаморфоз, поки придбала той вигляд, який надає їй сьогодні конструктор чи художник. Автомобіль, телефон, магнітофон змінювали свою зовнішню форму під впливом розвитку науки і техніки, які, безперечно, відігравали провідну роль в еволюції тієї чи іншої речі. Проте значний вплив зміну її форми надавали й інші чинники - історичні, соціально-економічні, політичні, психологічні. У різних виробів еволюція форми протікає по-різному. У деяких за короткий термін форма зазнає великих змін, у інших дуже довгий час майже не змінюється. Вироби, функція яких століттями залишається незмінною, майже змінюють свою форму. Це насамперед належить до предметів побуту. Незначну зміну форми ми можемо спостерігати на прикладі багатьох інструментів, які пов'язані безпосередньо з рукою людини: молоток, сокира, ножиці, коса тощо. форма змінювалася мало.

Однак бувають і винятки: наприклад, немає нічого спільного у зовнішній формі небезпечної та електричної бритв, хоча функція залишилася незмінною. Якщо ж простежити еволюцію форми тієї чи іншої верстата, тут спостерігається інша картина. Бурхливий розвиток техніки швидко відбивалося на його зовнішній формі. Залежно від виду енергії, що використовується для роботи верстата, змінювався його зовнішній вигляд та конструкція. Весь час паралельно зі зміною принципу приведення верстата в дію (м'язова енергія, енергія вітру, води, пари та, нарешті, електрики), що впливають на його механічні та пластичні якості, змінювалася і його форма.

Швидка і закономірна зміна форми верстата підпорядковувалося переважно вимогам технічного прогресу. Причому змінювався не тільки верстат, але разом із ним і весь інтер'єр цеху. Розвиток архітектури верстатів, машин завжди був тісно пов'язаний з архітектурними стилями відповідної епохи, хоча самі архітектори до будівництва верстатів чи машин жодного стосунку не мали. Зв'язок архітектури з "малою" архітектурою машин можна наочно простежити початку XVIII століття до сьогодні. У Росії характерним прикладом цього тісного зв'язку можуть бути відомі токарні та копіювальні верстати, побудовані А. Нартовим. Ці цікаві і надзвичайно прогресивні для свого часу верстати, що нині зберігаються в Ленінграді в Ермітажі, явно відзначені характерними рисами архітектури так званого петровського бароко. Деякі верстати є цілою архітектурною спорудою, за якою іноді доводиться лише вгадувати його механічну частину. Звичайно, для тієї епохи подібне явище було певною мірою закономірним, оскільки ці машини та верстати не тільки виконували виробничі функції, але й були предметами обстановки багатого житлового будинку або ремісничої майстерні. Багато вельмож і навіть короновані особи захоплювалися на той час токарним мистецтвом. Підпорядкування існуючому стилю архітектури тоді ще мало відбиток зрошеного смаку, і такі машини не втратили ще тієї принади, тих високих художніх якостей, якими відрізнялися вироби, виконані рукою ремісника-художника.

 Пізніше, до початку XIX століття, подібне перенесення архітектурних форм у машинобудування у зв'язку з бурхливим розвитком техніки набуло абсолютно неприборканого характеру, втрачаючи будь-який зв'язок з логікою та призначенням виробу. У ХІХ ст. вважали, що й машинну продукцію ще якось можна облагородити і примирити з мистецтвом, то сама машина красивою не може, оскільки вона чисто утилітарна і тому механічно виключалася зі сфери естетичного. Але оскільки машини призначалися на ринку, їх, як і будь-який ринковий товар, наділяли привабливою зовнішньою формою.

Можливість зробити машину гарною знали лише одну – покрити її розписами, литим орнаментом та іншими не властивими їй прикрасами, запозиченими від архітектури та образотворчого мистецтва. У цей період стильова форма, яка могла б відобразити особливості економічного, соціального та духовного життя буржуазії, була відсутня. Тому звертаються за допомогою до "нових стилів", що виникли в результаті оновлення та механічного з'єднання різних стилів колишніх епох. Як наслідок цього,- виникнення стилю еклектики. Еклектика, тобто змішання стилів, що панувала на той час в архітектурі, знайшла своє яскраве відображення в "оформленні" машин. Часто станини для різних верстатів відливались з архітектурними деталями, акантовими листами, різьбленням та іншими прикрасами, і наївно вважалося, що це надає верстату більш привабливого вигляду. Головна особливість, а водночас і недолік еклектики - це те, що вона оперувала виключно засобами оформлювального, прикладного характеру. Це був позбавлений життя світ, розрахованих на зовнішній ефект "мальованих" форм. Надмірне захоплення еклектичними методами неминуче вело до спотвореного розуміння сутності конструкції та технічної форми.Один з найбільш наочних прикладів еклектизму - барвисто описані Марком Твеном пароплави, що ходили Міссісіпі з їх височенними димовими трубами, оформленими у вигляді увінчаних корінфськими капітелями колон, і з палубними надбудовами, сповненими в стилі одного з Людовіків. Перші залізничні вагони на той час також носили сліди панівного архітектурного стилю. Їхні майданчики, оформлені у вигляді балкончиків з балюстрадою з балясини, та й сам вагон, усередині та зовні, нагадували будинок, поставлений на колеса. Перші телефони, цікаві зразки яких можна побачити тепер тільки в музеї зв'язку, хоч і були свого часу абсолютно новими апаратами, які не мали жодних прототипів у минулому, також не уникнули цих еклектичних прикрас у вигляді металевих візерунків, густо накладених на дерев'яний футляр. Подібних прикладів такого хибного і часом несмачного прикраси можна навести багато. Першим, хто поставив питання формі машини, був теоретик машинобудування Франц Рело (1829-1905), що пройшов шлях від учня на заводі до директора Берлінської ремісничої академії. Як автор теорії кінематичних пар, він не міг не торкнутися питання про форму машини. Своє завдання він бачив у виявленні та систематизації найбільш загальних законів та правил формоутворення і намагався показати, що машина може і повинна бути красивою. На думку Рело, машинобудування має слідувати архітектурі там, де йдеться про формоутворення машини. Взагалі, з положення про те, що машина є якимось архітектурним цілим, Рело вимагав ясності та чіткості у співвідношенні окремих частин, причому підкреслював функціональне значення кожної деталі. Він припускав, що в майбутньому обов'язково з'явиться вчення про машинну форму, яке дозволить у кожному окремому випадку знаходити оптимальні рішення. Рело дивився на техніку насамперед з погляду інженера, але інженера широкого профілю, що глибоко вивчив всі галузі машинобудування, інженера, який мав великі здібності і схильний до узагальнення. Велику увагу приділяв він ритму та пропорційності, які, на його переконання, закладені в природі та людській натурі та притаманні всім людським творам – від творів мистецтва до машин. Ритмічна та пропорційна форма не може бути недоцільною, а отже, не може суперечити принципам функціонального формоутворення. Якщо в транспортному машинобудуванні еклектика давалася взнаки, якщо вона ще процвітала в масових виробах народного споживання, то в загальному машинобудуванні і особливо верстатобудуванні до кінця XIX і початку XX століття виявилася інша крайність. Традиції кустарного ремісничого виробництва під час виготовлення машин начисто забуваються. Машина починає випускатися у тому вигляді, якою вона вийшла з рук винахідника, конструктора. Питання її зовнішнього вигляду, естетичної привабливості навіть не порушуються.